У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року відлік часу став далеко не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на години, хвилини, секунди. О першій годині 24 хвилини 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум’я. Тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони здійснювали свою роботу. А ситуація була незвичайна – поруч «дихав» смертельним подихом реактор, не було часу думати про себе: треба було рятувати станцію. І вони її врятували.
Всі 28 чоловік боролися з бідою. З них 6 - загинуло. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.
Згодом пролунали сигнали ЦЗ про негайний вивіз населення. Люди були забрані з вулиць, дехто встиг взяти в руки щось необхідне. А добро, нажите поколіннями, залишилося там. Ніхто тоді не думав, що назавжди кидає рідну домівку.
Вічна слава і пам’ять вам, наші рятівники, низький уклін від урятованого народу.
У наше село теж переселили людей із чорнобильської зони. Залишили вони обжиті місця, рідні серцю домівки, могили своїх пращурів, рідні стежки, якими бігали в босоногому дитинстві, й за волею долі обрали другу батьківщину – село Нижню Ланну.
’ють тривожним набатом дзвони Чорнобиля… Вони нагадують: Пам’ятайте! Хай не повториться! Хай земля зацвітає навесні пишним буйством кольорів, хай пнуться до сонця трави, хай повертаються з чужини журавлі, несучи на крилах радість зустрічі з рідною землею. Хай кожен новий день сповнює ваші серця миром, спокоєм, одухотвореністю. Пам’ятаймо!
Ростіть добрі, ростіть щасливі,
Дівчатка будуть нехай вродливі,
А хлопці – сильні і могутні.
А ті події незабутні
Хай не тривожать більше нас!
Хай кане зло в безодню, в час!
Пошук по сайту 
У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року відлік часу став далеко не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на години, хвилини, секунди. О першій годині 24 хвилини 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум’я. Тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони здійснювали свою роботу. А ситуація була незвичайна – поруч «дихав» смертельним подихом реактор, не було часу думати про себе: треба було рятувати станцію. І вони її врятували.
